№ 6 (789) 11-17 лютого 2013 року В попередньому номері нашого тижневика ми говорили, що кожен третій любить свою роботу. Адже далеко не всі, хто любить роботу, якою займається, прийшли до неї за допомогою системи. Але можна сказати і так: лише кожен третій любить свою роботу. Ну а двоє інших? Якщо ви не хочете потрапити в їх число, краще не сподіватися на випадок. Як раз про те, що виходить, коли покладаються на випадок або на видимість усвідомленого вибору, розповімо кілька історій.
"А для чого вони, ці історії? - запитаєте ви. - Чи не краще відразу перейти до обіцяної стратегії? "Справа в тому, що стратегія завжди вимагає часу. А часу-то, припустимо, у вас вже немає: здані випускні іспити в школі, і не сьогодні, так завтра треба щось вирішувати. Доцільніше якщо ви будете знати, як не треба вибирати професію. А це вже немало. Але чи можуть одні випадковості застерегти від інших випадковостей - адже вони всі різні? Можуть. Тому що різні вони тільки зовні, а якщо придивитися і проаналізувати їх, вийде всього декілька типових помилок. А почнемо ми з найпідступнішої випадковості - підступної тому, що ховається вона під маскою продуманого вчинку і не відразу себе видає. Але коли скидає маску... В найостанніший день
Ще один звичний вислів охоче використовують старші, коли розмовляють з вами про майбутнє: "Потрібно вибрати правильну дорогу". Зрозуміло, вони мають на увазі не стільки дорогу, скільки те, куди вона веде. Та й не шлях спершу вибирають, а мету. Скажімо, потрібно потрапити в пункт А. Для цього необхідно з'ясувати його місце розташування і рухатися саме в цьому напрямку. Правда, іноді цікаво буває піти навмання - в туристському поході, наприклад, - але це всього лише короткий життєвий епізод, не більше, і на долі він не відбивається. Гірше, коли той, хто вибирає професію поводиться немов у туристичному поході. А трапляється це дуже і дуже часто. Логіка чомусь відступає, і виникає деяке сум'яття: вибирають дорогу, а не мету, ВНЗ, а не професію. Півбіди, якщо майбутня робота хоч невиразно, хоч у загальних рисах відмінна: значить, не відштовхне відразу при близькому знайомстві. Але якщо людина зовсім не знає, куди веде дорога (а буває, точно знає, що не туди), але йде по ній тільки тому, що вона легка і приємна, - це незрозуміло з точки зору здорового глузду. Однак чимала частина абітурієнтів керується іншим сенсом, і теж по-своєму здоровим. "Так, ми здали документи сюди і хотіли б тут вчитися, здобути саме цю професію, але конкурс, конкурс - дванадцять чоловік на місце, хіба тут проб'єшся! А он там тільки півтори людини. Значить, біжимо туди!". Чому там вчать?.. Яке це має значення, головне - немає конкурсу. Навіть з невисокими балами можна пройти, а через місяць можна показати мамі з татом студентський квиток і обдзвонити однокласників: "По-сту-пив!" Який буде результат до кінця горезвісного літнього дня, звичайного для інших, але не для абітурієнта, передбачити неможливо: відомості про кількість поданих і забраних назад заяв міняються стрімко. Зате можна передбачити віддалений результат: це інженери, ненависники техніки, вчені, які не люблять науку, агрономи, ненависники землі... Підуть розчарування, невдачі, внутрішні конфлікти, і це обов'язково позначиться на характері людини. Або вона, борючись із совістю, зробиться дратівливою, похмурою, невдоволеною, або, навпаки, забуде про совість і перетвориться в прекраснодушного неробу. Втрачає людина, втрачає і суспільство. Воно отримало фахівця, не захопленого справою. Хай би одного, двох, а то он скільки їх, що працюють упівсили, без ініціативи, тільки з обов'язку. Явище поширене, в ньому губляться окремі долі. Але ось історія цілком конкретна. Про шкоду ДОМАШНІХ ОБІДІВ
В одному ВНЗ опитували студентів, щоб з'ясувати, чи подобається їм майбутня професія. Відповіді були дуже різні. Психологи, які проводили опитування, не дивувалися навіть таким відвертим: "Не подобається". Але от одна студентка четвертого курсу мило посміхнулася і простодушно сказала: "Ви знаєте, я про це якось не замислювалася". Для неї ВНЗ був всього лише продовженням школи. У перший клас мама повела її за руку, в ВНЗ... ні, вже не за руку, звичайно, але теж направила. "Це поруч, - сказала вона. - Ніякої тисняви в метро або тролейбусі у години "пік", всього п'ять хвилин ходьби. Правда, він не дуже популярний, але для жінки престиж професії не має значення. Так що не роздумуй". Спробуємо пов'язати цю історію з попередньою. Начебто ніякої зовнішньої схожості тут немає: рішення було прийнято не в метушні останнього дня подачі документів, не в натовпі абітурієнтів, які метушаться, не в гарячковому зіставленні великих і малих конкурсів, а в тихій і затишній домашній обстановці. Але суть одна і та ж: вибрана зручна дорога і геть відкинута думка про те, що ж буде в її кінці. "Ну, ця історія якраз нетипова", - скажете ви. Згодна, якщо мати на увазі домашні обіди. Але причини можуть бути найрізноманітніші. У тих, хто відповів "не подобається", вони напевно були інші, а результат той же. Вірніше, майже той самий: ці хоча б встигли визначити свою антипатію до справи, якій їх вчать. Правда, ми не знаємо, наскільки щирим була відповідь маминої доньки. Можливо, що й вона прекрасно розуміла, як нелегко буде їй працювати, але до пори до часу (попереду цілих півтора року безтурботного студентства) відмітала сумні думки. Ви напевно чули про когось: "Молодчина, він таки вступив туди, куди хотів. Двічі не пройшов за конкурсом, вдень працював, вечорами готувався, але досягнув свого!" Вдумайтеся: це сприймається як виняток, як подвиг. Але ж так - і тільки так - має бути! Людина твердо знає, чого вона хоче, і не шукає зручних доріг. Значить, занадто багато випадкових людей рветься у вузівські аудиторії, якщо звичайне, єдине гідне людини здається героїзмом. Правда, люди досягають свого не завжди тільки через ВНЗ і не завжди з четвертої спроби. Але громадська думка в таких випадках не буває настільки схвильованою. Хтось дуже хотів стати слюсарем-складальником і пішов на завод - ну і що? Хтось вступив до ВНЗ без труднощів, відразу - ну і що? Піди, розберися, хотів він саме сюди або був захоплений інтенсивним зустрічним потоком в останній липневий день. Так судить чутка. От якщо роками б'є в одну точку, це вражає. Причому люди якось забувають, що багаторічні поневіряння з вступом не завжди говорять про погану підготовку. Просто занадто багато ліктів поруч - не дружніх, а конкуруючих, занадто багато випадкових людей прагне зайняти місце на студентській лаві. Випадкових не взагалі, а для цієї професії. На жаль, ще немає правильного способу, дивлячись з боку, щоб відібрати тільки тих, хто свідомо вибрав саме ту професію, яку дають тут. Ви й самі розумієте, що це не можуть зробити ніякі тести та іспити, особливо в наш вік репетиторства, коли на кожному кроці висять оголошення, які мало не гарантують вступ до ВНЗ. Результати тестів та іспитів говорять тільки про ступінь підготовки до них, а от хто свій, а хто чужий - вони відповісти не можуть. Відповісти може тільки той, хто вибирає професію, кожен окремо, якщо буде чесний перед собою і перед тими, хто разом з ним здає документи в приймальну комісію. Ще один приклад. На один з факультетів престижного ВНЗ було прийнято сто двадцять п'ять чоловік. Закінчило сто дев'ять. Але це півбіди: природний відсів неминучий. Біда в іншому: коли через п'ять років після випуску був оголошений вечір зустрічі, з'ясувалося, що з п'ятдесяти шести присутніх тільки семеро працюють за фахом. Ось вам і віддалені результати...
За матеріалами Л.І. Істоміна, www.festival.1september.ru
|