10 цікавих фактів про середньовічну моду
Чоловіки в панчохах, вагітні німфи, принцип капусти та інші дивацтва середньовічної моди.
Факт 1: Чоловіки в панчохах
Ще в ранньому середньовіччі чоловіки почали носити штани, які називалися шоси і найбільше нагадували сучасні жіночі панчохи. Штани шилися з вовни, щільно облягали ногу і спеціальними підв'язками прив'язувалися до верхнього одягу. Мода на них протрималася до кінця пізнього середньовіччя.
Факт 2: Коротке волосся — символ зради
Так-так, існує думка, що волосся жінкам коротко стригли, упіймавши їх на зраді законному чоловіку. Гордістю заміжньої жінки були довгі, доглянуті і обов'язково прикриті при виході з будинку коси.
Факт 3: Високе чоло — це красиво
Ідеал краси початку 15-го століття — дівчина з високим чолом. Щоб виправити природний недолік, середньовічні красуні вищипували волосся зі скронь. Це допомагало зорово збільшити чоло і наблизиться до жаданого модного стандарту.
Факт 4: Вагітні німфи
Інша модна тенденція початку 15 століття — вагітність. При відсутності такої, щоб не відстати від моди, дівчата часто підкладали під одяг (або прив'язували) спеціальні шкіряні подушки, неспішно прогулювалися і вигинали спини.
Факт 5: Тенденції Сходу
У сучасній моді умови диктують західні модельєри і дизайнери. В епоху хрестових походів все було зовсім по-іншому: лицарі-тамплієри зі Сходу доставляли своїм дамам серця інформацію про нові фасони, візерунки, головні убори, які дівчата потім активно використовували для своїх нарядів.
Факт 6: Білий — не актуальний
Тканина білого кольору для пошиття одягу практично не використовувалася. Вся справа в тому, що біла, незабарвлена тканина вважалася надто дешевою, тому модниці віддавали перевагу яскравим кольорам, для одержання яких використовували дорогі барвники. До речі, заміж в білому теж ніхто не виходив.
Факт 7: Принцип капусти
Кожна порядна дівчина у середньовіччі одягала на себе мінімум три шари одягу: нижню сорочку, нижнє плаття, верхнє плаття. Всі три шати доходили до п'ят і мали довгий рукав. Часто нижнє і верхнє плаття робили з вовни, що додавало одягу значної ваги.
Факт 8: Міфи та легенди про нижню білизну
Нижньої білизни в сучасному розумінні у середньовічних модниць не було. На голе тіло одягалася довга біла сорочка.
Факт 9: Справжню красуню повинно бути чутно здалеку
У 14 столітті модним стало вішати на свій одяг велику кількість бубінців. Їх пришивали до сукні, поясів, одягали перев'язі з бубінців поверх нарядів, а також прикріплювали до взуття. Уявляєте, який галас стояв на вулицях середньовічних міст? Ще бубонці чіпляли до гаманців, які носили на поясі. Крадіям було непросто зрізати такого гаманця!
Факт 10: Кішені вигадали значно пізніше!
Усі потрібні речі носили на поясі – до поясу прив'язували гаманець, ключі, ніж, гребінець і багато іншого, що зараз ми носимо в кішенях.
Одяг в часи Середньовіччя
Раннє Середньовіччя
Стиль одягу раннього Середньовіччя залишився в Європі з періоду «великого переселення народів». Це хутряні та шкіряні плащі, шкіряні та кістяні елементи захисного одягу, примітивне взуття та обмотки для штанів. Довгі й короткі туніки, що надягалися одна на одну, плащі — від шкір до зшитих шматків тканини, сколених, зв’язаних, прошнурованих, з обробкою і без. Штани: короткі, до колін, довгі, прикріплені обмотками до литок та заправлені в шкіряні панчохи або взуття — постоли.
Пізнє Середньовіччя
Період панування церкви визначав спосіб життя середньовічної людини, соціальні межі суспільства й естетичне кредо. Хрестові походи (1095-1270) сприяли впливу східної моди на європейську. Уніфікація, продиктована бідністю і примітивністю виробництва, спричиняє гонитву за об’ємами та розміром. Лицарські турніри і все супровідне обмундирування — лати, штандарти і герби, бліо, попони коней — у своїй строкатості і асиметрії малюнків породили костюми, які так і називалися — «гербовими».
Жіночий одяг епохи пізнього Середньовіччя
Його особливості можна коротко охарактеризувати так: прояв жіночності. В міру того, як формувався культ Прекрасної Пані, слабшав вплив церковного вчення про гріховність тіла. Жінка починає відчувати свою силу, покладаючись на фізичну привабливість. А костюм підкреслює жіночу красу, видозмінюючись разом з розвитком стилю свого часу.
В ХІІІ ст. жіночий одяг має ті ж назви, що й чоловічий: сорочка («шеміз»), котта і сюрко. Але з’являється й багато нових елементів, що мають свої назви.
Сорочку прикрашають вишивкою, і її видно з-під комірця котти. Щоб відтінити шкіру обличчя, сорочку зафарбовували слабким розчином шафрану, який давав кремовий відтінок. Між сорочкою і коттою в холодну пору року жінки одягають вузьку безрукавку на зразок чоловічого дублета на хутрі, при цьому надають перевагу білим шкіркам — ягняти, горностая, черевця білки. Дублет з хутра називався пеліссон.
У ХІV ст. з’являється жіночий упелянд — святковий одяг феодалів. Зимові упелянди шили з фландрського сукна на хутрі, а літні — з шовкових і парчевих тканин. Був ще один різновид упелянда: весільне плаття-сюрко з відкидними рукавами, які переходять у шлейф.
Цю детальність поверхності одягу починаючи з 30-х років змінює інше рішення, характерне готичному стилю. Маленький вузький ліф сюрко тепер має вузькі довгі рукави, на кінцях яких є невеликі, опущені вниз раструбами «бомбард», які візуально подовжують руку. Глибокий трикутний виріз комірця спереду переходить в такий самий виріз на спині. Його прикрашають смужкою хутра чи оксамиту. Спідниця, яка розширяється до низу, переходить в шлейф. Високий конусоподібний головний убір «еннен» з довгою вуаллю, гостроносе взуття.
Одяг лицарів
З Х ст. всі лицарі були закуті у залізо. Костюм їх складався з таких частин. На голові — металевий шолом. Кольчуга становила сітчасту туніку, що часто доходила до колін з таким же сітчастим капюшоном, який покривав голову під шоломом і защіпався таким чином, що захищав і щоки. У кольчуги були рукави, що защіпаються на кисті руки; вся вона була цільна.
Поверх всього надівався плащ, що прикріплювався на плечі і залишав вільною праву руку.
Ноги, для прикриття яких колись служили панталони, гетри і чоботи з поясом, одягаються тепер у металеву панцерну і кольчужну тканину такої ж роботи, як броня і кольчуга.
Озброєння лицаря складалося з короткого меча і списа. Він наполовину (до шиї) прикритий величезним довгастим щитом. Перев’язь, що оперізує його, проходить через отвір в броні або кольчузі.
Кольчуга, безсумнівно, мала великі переваги перед бронею. Остання вийшла з ужитку вже в середині XII століття, а з кольчугою ми зустрічаємося ще в середині XIV століття.
Пізніше костюм лицаря був реконструйований. Спочатку він складався з цільної металевої кольчуги. Її монолітність і важкість обмежували рухи воїна, були вкрай незручні в поході і в бою, нерідко навіть служили причиною хвороби. Монолітну кольчугу розчленували на окремі частини — лати, з’єднавши їх шарнірами, гачками, пряжками на ділянках руху. Таким чином, були знайдені форми плоских деталей, відповідних об’ємам окремих частин фігури: спинки, переду, рукавів. На тканині ці окремі частини або деталі крою стали розташовувати з урахуванням її пластичних властивостей (розтяжності пайових і поперечних ниток).
Ідеал краси
Культ Прекрасної Дами створив цілу низку законів, якими вимірювалася чоловіча і жіноча краса. Дама, яка бажала вважатися красивою, повинна була володіти такими якостями: високим зростом, блискучими золотистими локонами, темними, але аж ніяк не зрощеними бровами, блискучими очима, рожевими щоками, пухкими вухами, не особливо високими грудьми, вузькою талією, білими ручками і маленькими ніжками з високим підйомом. Від чоловіків же вимагалося гладко виголене обличчя, маленький рот, яскраво-червоні губи і кучері, що доходять до плечей. Ідеал чоловічої краси — це мужній лицар з окресленим розвиненим тілом. Мужність, фізична сила, а не візантійські аскетизм і безтілесність — основні риси чоловічої краси поряд з гарними манерами, встановленими кодексом честі.
Крім того, існував цілий ряд вимог в сенсі пристойності. Згідно з цими вимогами, дами повинні були ходити дрібними кроками, опустивши очі; вважалося непристойним класти ногу на ногу, жестикулювати, тягнути по землі за собою плаття, голосно жартувати чи сміятися. Чоловікам теж наказувалося, як вони повинні себе поводити. Ці відомості можна було почерпнути в особливих кодексах пристойності.