№44 (631) 09 - 15 листопада 2009 року
Минулого тижня славнозвісний університет урочисто святкував свою чергову дату. У п’ятницю 30-го жовтня в Національному палаці мистецтв і культури «Україна» відбулося урочисте засідання та концерт для викладачів з нагоди знаменної події. Головні ж урочистості (святковий парад, концерт за участі зірок вітчизняного шоу-бізнесу та феєрверк) повинні були відбутися в суботу 31 жовтня, але, на жаль, у зв’язку з останніми подіями всі масові заходи було скасовано. Та незважаючи на відсутність «живого» матеріалу для репортажу, все одно є величезна кількість цікавинок, котрі тісно пов’язані з університетом: це історичні факти, легенди та міфи і, звісно, бурхливе студентське життя.
Чому «червоний»?
Щоб остаточно розставити усі крапки над «і», варто сказати, що насправді університет повинен святкувати свій День народження влітку, і не в головному «червоному» корпусі на вул. Володимирській, а на Липках. Чому ж так? Звернувшись до архіву, можна легко з’ясувати, що 27 липня 1834 року у приватних будинках одного з найрозкішніших районів Києва (неподалік від Царського палацу, де нині розташований Верховний суд України) були сформовані перші факультету університету. Щасливчиками-студентами стали три відмінники Київської гімназії, котрі отримали спеціальні шаблі – як символ того, що вони арешті стали справжніми спудеями. Сучасний головний корпус, котрий за традицією називають «червоним», був закладений 31 липня 1837 року відомим українським архітектором Вікентієм Беретті (котрий також спорудив Інститут шляхетних дівчат, більше відомий зараз, як Жовтневий палац). Тільки через три роки будівля була повністю закінчена, і студенти розпочали навчальний процес в комфортних умовах. Багатьох киян та гостей міста, а подекуди й не зовсім компетентних студентів університету цікавить одвічне запитання: чому корпус пофарбовано в червоний колір? Існує дві версії: одна офіційна, інша – дещо жартівлива. Згідно з офіційною версією темно-червоний колір – головний колір ордену імені Святого Володимира. У другій версії йде мова про те, що колір для фасаду обрав сам імператор Микола І. Почувши багато чого цікавого та навіть трошки сороміцького про витівки студентів, він вирішив, що нехай вже корпус за них червоніє, якщо у самих студентів сорому взагалі немає.
Хочете – вірте, а хочете – ні! Міфи та легенди з віковою історією
Легенда № 1. «Університетські привиди». Темними ночами, після закінчення останніх лекцій та семінарів в довжелезних коридорах можна почути дивні звуки. Начебто люди йдуть звичайними кроками, але дуже-дуже швидко. Легенда говорить, що ці кроки належать тим людям, над трупами котрих робили різноманітні досліди студенти в університетському моргу. Сам морг знаходився до 70-х років ХІХ століття у лівому крилі будівлі. Інші стверджують, що це звичайна властивість старого паркету, котрий в багатьох місцях варто було б вже давненько замінити. Легенда № 2. «Підземні води». Ще й донині серед корінних киян живе легенда про річку без назви, котра протікає під головним корпусом університету. Вона начебто витікає в Ботанічний сад імені Фоміна. Її можна побачити в західній частині саду на невисоких пагорбах. Але столичні діггери (люди, котрі займаються вивченням підземних ходів) спростовують цю думку, доводячи, що ця річка спускається на площу Льва Толстого та на бульвар Шевченка. Легенда № 3. «Картярські забави». Ні для кого не секрет, що більшість студентів просто обожнюють гру в карти. І якщо зараз це стало просто звичайною розвагою, то колись це був справжній ритуал зі своїми звичаями та особливостями. Зіграти на пару з якимось видатним картярем чи відомим діячем вважалося за честь. Саме тому студенти Університету імені Святого Володимира не могли проґавити нагоду сісти за один гральний стіл із самим Ференцем Лістом. Відомий угорський композитор та віртуоз-піаніст відвідав українську столицю зі своїми концертами у 1847 році. Відомо, що він був завзятим картярем. Тож дехто Катюжанський – відомий шулер в студентських колах – умовив його на гру. Партія відбувалася на останньому поверсі головного корпусу (тоді там розміщувалися гуртожитки). Зайшовши у приміщення з кишенями повними грошей (гонорар за концерти) та з сімейними коштовностями, Ференц Ліст покинув будівлю без єдиного гроша. З тих пір він більше ніколи не з’являвся у Києві. Безперечно, університет приховує ще багато таємниць та загадок, але про всі одразу розповісти неможливо. Долучайтеся до славної студентської родини цього ВНЗ та пишіть свою власну історію для нього. У свою чергу редакційний колектив Щотижневика «Работа и Учеба» щиро вітає університет зі знаменною датою. Бажаємо наукових та творчих успіхів, старанних студентів та нових звершень!
Анастасія Медведчук
|