Реквієм пам'яті |
Новости - Последние новости | |
№ 16-17 (654) 26 квітня - 2 травня 2010 року Непомітно промайнуло майже чверть століття від часу вибуху на Чернобильській АЕС. Для пересічної людини то зовсім не великий відлік часу. Але для багатьох ліквідаторів чорнобильської аварії кожний день став їм порахованим, отримане опромінення вщент розбило здоров'я і мрії на власне майбуття. Ветерани тих подій стали частіше зустрічатися в шпиталях, а як пощастить то і на дружніх вечірках, щоб пригадати як все було і якими могутніми красенями були вони тоді навесні, коли здавалося, що життя лише починається. Лише після аварії раптом прийшло відчуття минущості і розуміння того, що надалі все життя буде окреслено До і Після... Після аварії не в кожного з них складалися нормальні відносини з життям. Хтось всіма силами прагнув триматися - та не виходило. Не вистачало сил. Комусь щастило більше. Долаючи всі бюрократичні пута, всупереч всім лікарським приписам вони перемагають хворобу, творячи їй неймовірний спротив. Вони й нині продовжують працювати, не полишаючи боротьбу, розпочату чверть століття назад - боротьбу за життя.Загони МНС, які прийшли на заміну пожежним підрозділам, мають краще спорядження і відпрацьовані інструкції порятунку і запобігання безпеці, в яких вже добре виписані правила поводження в радіаційній зоні і надання першої медичної допомоги постраждалим. Але тоді, у 1986 році про радіацію начебто й знали, але не йняли віри, що щось таке може трапитись на Чорнобильській АЕС. Тому, коли 26 квітня о 1 годині 39 хвилин в Київському управлінні пожежної охорони прийняли сигнал про аварію, то до неї віднеслися, як до типової пожежі. О 5 годині 15 хвилин 83 пожежники прибули на місце аварії. Саме тоді й розпочався за встановленим порядком хронометраж подій - гасіння пожежі й відкриття санітарно-обмивального пункту, підготовка дозиметристів тощо. В хроніці подій кожного дня йде перелік робіт, які проводилися пожежниками разом з аварійною службою АЕС. В екстремальних умовах роботи, не маючи жодних більш-менш пристосованих приладів вимірювання радіаційного випромінювання, пожежники першими сам на сам стикнулися з цією бідою. Дуже скоро стало зрозуміло, що звичайних засобів для тушіння пожежі на четвертому реакторі не вистачає і вони, крім того не підходять для тушіння пожеж в ускладнених умовах. Та й самі пожежники були зовсім незахищені перед вражаючої сили опроміненням, бо не мали спеціального одягу для проведення таких робіт. Тоді ніхто й гадки не мав, що їм доведеться стикнутися з чимось зовсім іншим, ніж просто пожежею. Як пам'ятаємо, вогонь вдалося загасити лише наприкінці осені. А до того, як це сталося, кожен день міг стати останнім в існуванні євро-азійської цивілізації. Але до цього розуміння і осмислення тих подій науковці прийшли згодом, а тоді всі сили були кинуті на погашення вогню на тому клятому енергоблоці. Ось що пригадав і розповів при зустрічі полковник внутрішньої служби Валерій Миколайович Чайка: - Першого травня ми мали чергування в місті з нагоди першотравневих свят. А другого травня наш загін викликали в Управління пожежної охорони, де повідомили про те, що й досі на Чорнобильській АЕС пожежу не ліквідовано, а тому командування прийняло рішення залучити до гасіння пожежі найбільш досвідчених пожежників. Валерій Миколайович дістав зі столу пожовтілі листки паперу, на яких значилося "Маршрутний лист" і подав їх мені. Там було записано: "Маршрутний лист спеціальної групи, яка приймала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з 2 по 8 травня у складі: майорів внутрішньої служби Чайки В.М. та Бориса П.П., старших лейтенантів внутрішньої служби Кіма М.І. та Іващенко В.Г., старшин внутрішньої служби Пихало А.Р., Околовського В.М., Цюцюри В.В. та Піскуна Г.В., старших сержантів внутрішньої служби Бабія А.В. та Хміля П.М. І далі продовжив свою розповідь: - До складу спеціальної групи, яку мені тоді довелося очолити, ввійшли справжні фахівці, випробувані у складних ситуаціях пожежники, налаштовані на виконання своїх обов'язків. Класні хлопці. Всі як на підбір - три майстри спорту, а решта - спортсмени-розрядники. До речі, тоді йшлося про виконання завдання, як і завжди, з тією лише різницею, що пожежу треба гасити не в Києві, а в Чорнобилі. Один наш товариш дуже переймався з приводу скорого народження другої дитини і про те, що може спізнитися і все станеться без нього, а другий - що виконання завдання на віддаленій території може його затримати, і тоді він спізниться на державні іспити в Академії внутрішніх справ. Тож розумієте, ніхто й гадки не мав, якої складності пожежу нам доведеться приборкувати, а тим більше про її наслідки. Поза службою кожен жив своїм особистим життям. Ну, а на лінії вогню - думаєш лише про те, як краще виконати свою роботу. В ті дні до Києва з Москви прилетів генерал-майор Соколов, який і взяв на себе командування з ліквідації вогню на четвертому енергоблоці. В паралелі до виконання основного завдання проводили розвідку зараження джерел питної води, декілька разів виїжджали на гасіння лісних пожеж. Нічого не передвіщало чогось такого, чого ми не знали чи не вміли. Не вперше доводилося відкачувати воду, але вперше з району аварії. Ця вода заважала здійснювати роботи з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Для виконання завдання необхідно було так підійти до об'єкту, щоб якомога краще запобігти можливому ураженню. Спочатку було вирішено, що гасити пожежу треба мішками з піском. Тому на спеціальних парашутах скидали ті мішки на енергоблок. Потім до цих мішків додали 50-ти кілограмові цинкові балки. Але ніякого результату то не дало. Потім зійшлися на тому, що саме вода має збити полум'я. Все прорахували так, щоб потрапляння води було якомога влучним. Придумали спеціальну конструкцію, яка давала таку можливість, і тоді вода мала б подаватися з пожежної манжети, прилаштованої до стійки гвинтокрила. Але після декількох спроб прийшлося відмовитися від такого задуму. Пожежні манжети були заважкі, і коли гвинтокрил їх трохи підіймав, розпочиналося його розкачування, і спрацьовувала катапульта гвинтокрила - всі пожежні манжети поверталися знову на землю. Тож довелося відмовитися і від цього задуму. Необхідно було використовувати інші можливі й неможливі способи, аби загасити вогонь і знизити температуру реактора. У повсякденному часі можна було б написати - лише п'ять днів, але коли мова йде про ліквідаторів, розумієш, що йдеться вже про зовсім інший вимір - про відлік часу у цілих п'ять діб. Відпрацювала спецгрупа пожежників як і завжди на відмінно, і попри всі переваги їх фахової роботи, командування всю групу терміново відрядило до шпиталю. А сталося ось що. Пожежна частина, в якій дислокувався спецзагін, знаходилася неподалік від села Іванково, через межу з ветеринарною службою. Тож вийшовши, як і годиться у двір, і чекаючи транспорт, який би мав доставити їх до ЧАЕС, пожежники почали жартувати один з одного. Розвеселилися так, що зголосилися таки відрядити одного із своїх товаришів до ветчастини для здачі аналізу крові. Бідолаха поплентався до ветслужби, а його друзі ледь втримувалися на ногах від молодецьких жартів і відвертого реготу. Але, яке було здивування, коли їх всіх згодом запросили до ветчастини і запропонували терміново здати аналіз крові. Наступним стало - терміновий виклик гарнізонного командира і відправка спецгрупи до шпиталю. А в особистій медичній книжці бійця спецгрупи з'явився припис - отримано опромінення у 57 рентген. Олена Голубенко |